מידע על הכתובית

הועלה על ידי

shinobi97
silver-member

שפה

Ukrainian

שם שחרור באנגלית

Поламані квіти (Д. В. Ґріффіт, 1919)

FPS - פריימים לשנייה

23.976

CDs

1

Репутація Д. В. Ґріффіта у кіномистецтві, можливо, трохи завищена, але все ж бездоганна. Без багатьох його творінь американський (та й світовий) кінематограф ніколи не став би таким, як зараз. Найбільшу славу йому справедливо принесли „Народження нації“ та „Нетерпимість“, що запам'яталися завдяки вражаючим маніпуляціям із сюжетом і монтажем. І все ж серед найкращих картин цього режисера вирізняються „Поламані квіти“ (1919). Це, безумовно, найкрасивіший фільм. Нарівні з картиною „Горобці“, що у найкращому світлі зобразила прекрасну Мері Пікфорд, „Поламані квіти“ — приклад того, що в Голлівуді називали „м'яким стилем“. Його джерелом стала гламурна фотографія: кінематографісти використовували всілякі різновиди корегуючого макіяжу, спеціальні засоби підсвічування, мастило для об'єктивів і навіть неосяжні клапті прозорої газової тканини, що звисала із самої стелі студії, — все, щоб пом'якшити недоліки, підкреслити та будь-яким чином посилити вроду своїх зірок. У „Поламаних квітах“ обличчя безсмертної Ліліан Ґіш буквально випромінює яскраве неземне світло, затьмарюючи всю решту на екрані. Красу „Поламаних квітів“ треба відчути самому — вона дійсно приголомшує. Ґіш та її партнер по фільму, чудовий Річард Бартелмесс, примарно линуть лондонським пейзажем, який створюється за допомогою диму, тьмяних ліхтарів вздовж завулків і загадкових „східних“ декорацій. Простий сюжет фільму, що розповідає про заборонене кохання, розкішно доповнюється вишуканістю і загадковістю обстанови, створеної Джозефом Стрінгером. Фільм „Поламані квіти“ не схожий на жоден інший фільм. Спільна праця Ґіш і Ґріффіта виявилась однією з найплідніших в американському кінематографі: вони працювали разом у „Нетерпимості“, „Народженні нації“, „Сирітках бурі“ та „Шляху на схід“, не кажучи вже про десятки короткометражних стрічок (43 спільних роботи, якщо бути педантичним). Ця співпраця режисера і акторки порівнянна з такими союзами, як Скорсезе і Де Ніро, Куросава і Міфуне, Леоне та Іствуд, — це еталон, за яким оцінюють усіх інших. Ґріффіт розкішно поєднує сюжет про чисті людські відносини зі сумнівною, нездоровою обстановою (дія переважно розвивається в опіумних і портових кублах). Щоб справитися з таким відокремленням форми та змісту, потрібен вправний та впевнений у собі режисер. Тут Ґріффіт опинився на вершині своїх здібностей. Напруженість, що виникає між буденним і незвичним, тримається протягом усього фільму. „Поламані квіти“ посідають значне місце в історії кіно. https://www.youtube.com/watch?v=o3qHmAQzg9M